НЕДІЛЯ 17. (07:00) - Юзик пропав! – голосила баба Галя. Вона блукала ще поки що порожніми вулицями села. – Ви не бачили мого діда... – підходила вона до людей які стояли в черзі, на здачу молока. Махали головами: - Ні! Галина босоніж по росі крокувала далі. Через парк. До магазину... попід клуб. Біля колгоспних ровів та огорож. Юзик пропав. Хтось казав, що бачив його біля магазину: - …але це було вчора… - говорили одні. - …він п’яний був. - …казав, що іде додому… - …я його на кладовищі бачила… Чутки складалися в одну не чітку картину.   18. (8:05) Ольга прокинулась від того, що вхідними дверми грався вітер: то відкривав, то закривав їх. Жінка встала. Леонід спав поруч. У сусідній кімнаті заворушилась дочка – Марія. Ольга встала щоб закрити двері. Вона вийшла в коридор. За дверима Марійчиної кімнати плач. Жінка обережно провернула ручку… крізь щілину вона заглянула. Дочка сиділа на підлозі спиною до дверей. - Мамо! – сказала дівчинка – А ти віриш у сни? - У які саме? - …у всі… - Сни – це всього лише гра уяви, змішана з переживаннями, нервами… - А коли вони стають реальністю! Тоді ти віриш? - Марія, ти про що? Тобі наснилося щось страшне? - Ні! - Чому ти не спиш? - Не можу. Ольга підійшла до дочки. Сіла поруч. - Що сталось? - Я знаю де Юзя… - Я не розумію… Двері в черговий раз стукнулись в стіну. - Це ти виходила? Марія кивнула головою. - Мамо, чому ти мене не слухаєш? Дзинь-дзинь – під вікном. Ольга: - Що це? – жінка встала. По той бік вікна немає нічого. Дзинь-дзинь. - Мамо! - Що? - Я знаю, що Михайло з лікарні повернеться вже не таким, як раніше. - Не говори дурниць! - Ти мені не віриш? (пауза) Ольга: - Не видумуй! - Тоді чому лікарі не поставили діагноз? Вираз обличчя у жінки змінився: - Звідки ти знаєш? ...